ТОП-8 козятинських «фішок»

• Наше місто у багатьох асоціюється з вокзалом. Ошатна будівля, якій вже понад сто років, унікальна і одна з найгарніших серед вокзальних комплексів України.

• Та це не єдина родзинка Козятина. Спеціально до Дня міста підготували для вас список речей, якими Козятин вирізняється серед інших населених пунктів Вінницької області

Минуло вже 148 років відтоді, як заснували Козятин. Він виріс із крихітного пристанційного містечка до міста обласного значення. За майже півтора століття свого існування тут не лише багато чого змінилося, а й з’явилися речі, притаманні винятково нашому місту.

Одне на трьох

Почнемо ми з «фішки», яка звична для козятинчан, але у решти людей викликає подив. І вона вирізняє нас з-поміж інших міст не просто області, а всієї країни. Тому що більше ніде в Україні немає трьох населених пунктів із однією назвою, що розташовані поруч. Бо є місто Козятин, є село Козятин, а ще є Залізничне, яке місцеві називають другим Козятином.

Щоб пояснити, чому так вийшло, зазирнемо в історію. Село Козятин існувало задовго до міста. Коли неподалік нього проклали залізницю і збудували станцію, навколо колій виникло поселення, яке просто позичило у села назву. Із часом це поселення розрослося і стало містечком. Чіткого розмежування між селом і містом не було, аж доки до влади не прийшли більшовики. Тоді утворилися окремо сільська рада і окремо — селищна (попередниця нашої міської ради). І, відповідно, два окремі населені пункти з однаковою назвою. А згодом з’явився і третій.

Поруч зі станцією Козятин був невеликий залізничний пост. Біля нього жило всього сім осіб. За кілька років цей пост став станцією Козятин ІІ, а навколо неї виросло селище. У 1986 році воно отримало офіційну назву Залізничне, але ми досі за звичкою називаємо його другим Козятином.

Козятинське слівце

Часто чула від мешканців Вінниці, що будівлю міської ради вони називають «горисполком». При чому це стосується не лише старшого покоління, а й молоді. Горисполком — це скорочення від російського «исполнительный комитет городского совета народных депутатов». Так в епоху Радянського Союзу називали місцеві органи самоврядування. Мабуть, звичка називати адмінбудівлю «горисполкомом» закріпилася ще за часів СРСР і цю традицію досі передають із покоління в покоління. А от від козятинчан ви не почуєте цього слова. Тому що коли місцеві хочуть сказати про будівлю міської ради, вони часто-густо вживають зовсім інше словосполучення.

Усі ми знаємо, що Білий дім — резиденція Президента Сполучених Штатів Америки. При чому цю назву використовують навіть в офіційних джерелах. Козятинчани теж називають свою міську раду «Білим домом». Припускаємо, що ця традиція виникла через зовнішній вигляд адміністративної будівлі: споруда, у якій розташована міська рада, зведена з білої цегли.

Влада

Із міською радою пов’язана ще одна суто козятинська родзинка. Самгородоцькою громадою керує чоловік. Керманич Махнівської ТГ також чоловік. Та сама ситуація і в Глуховецькій територіальній громаді. А Козятинську очолює жінка. І це вирізняє нас не просто з-поміж громад колишнього Козятинського району, а серед усіх міст Вінницької області. Тому що єдина на Вінниччині міський голова-жінка у Козятині.

До речі, це вперше за всю майже півторастолітню історію містом керує жінка. До цього нашими керманичами були винятково чоловіки.

Маленька незручність

Досі ми говорили про родзинки, якими наше місто може похвалитися. Та є одна козятинська фішка, яка вносить ложку дьогтю у нашу бочку меду. І стосується вона громадського транспорту. Ні, це не про те, що автобуси ходять раз на годину. Тому що Козятин не єдине місто у Вінницькій області, де швидше дійти пішки до місця призначення, ніж дочекатися, поки приїде маршрутка. І це навіть не про те, що деякі житлові квартали залишаються відрізаними від мережі громадського транспорту через те, що маршрут до них не прокладений. Мова про те, що жоден із козятинських автобусів не привезе вас прямісінько до вокзалу.

У Вінниці доїхати до залізничного вокзалу можна з будь-якого мікрорайону. При чому тролейбусна зупинка розташована просто на привокзальній площі. Трамвайна трохи далі, але йти від неї недалеко. У Жмеринці автобусна зупинка розташована поруч із вокзалом. Натомість щоб потрапити на козятинський вокзал, від найближчої автобусної зупинки ще треба добряче пройтися. Тож козятинчанам і гостям міста не залишається інших варіантів, як викликати таксі або добиратися на своїх двох.

Для «галочки»

Ще одна ложка дьогтю в нашій бочці меду стосується специфіки організації дорожнього руху у Козятині. Навряд чи ми звертаємо на неї увагу, тому що це звична для нас річ. Втім гостям, які приїжджають до нас з інших міст, це стовідсотково впадає у вічі.

Ви ж були у Вінниці. І бачили там світлофори. Вони там не лише для автомобільного транспорту, а й для пішоходів. Крім того, деякі світлофори перед «зебрами» навіть обладнані звуковими сигналами, що надзвичайно важливо для незрячих пішоходів. Не дарма Вінницю визнали одним із найкомфортніших міст України.

У сусідньому Хмільнику теж є світлофори. Є вони й у Жмеринці. І тільки у Козятині є муляж світлофора. Ні, він справжній, втім не працює останні декілька десятків років. Тому дорожній рух у нашому місті не регулюється ніяк. Хоча на тих вулицях, де жвавий рух транспорту, не завадило б встановити світлофори.

Пам’ятник, оповитий міфами

Якщо ми вже заговорили про транспортні засоби, то у Козятині є кілька пам’ятників, у яких використані справжні машини. І один з них теж наша фішка. У різних куточках Вінницької області можна зустріти танк на постаменті. У Радянську добу це був типовий дизайн пам’ятників визволителям від німецьких військ під час Другої світової війни. Втім якщо у решті населених пунктів Вінниччини для монумента використовували здебільшого модель Т-34, то у нас це — ІС-3. І не лише це робить його родзинкою нашого міста.

Чимало козятинчан вважають, що танк, який стоїть на постаменті, брав участь у визволенні Козятина. Але це не що інше, як звичайний міф. Все тому, що танки серії ІС-3 почали випускати аж у травні 1945 року. Тому ці бойові машини взагалі не встигли взяти участь у подіях Другої світової війни, оскільки Німеччина капітулювала 8 травня 1945-го. А навіть якби і встигли, то Козятин звільнили від німецьких військ задовго до того, як ІС-3 зійшов з рейок заводу — у грудні 1943-го.

Натомість Т-34, які використали для пам’ятників у багатьох інших містах області, серед яких Жмеринка і Гнівань, радянська армія широко використовувала у 1941–45 роках. Звісно, ми не стверджуємо, що вони безпосередньо причетні до визволення тих населених пунктів, де вони встановлені, втім, ті танки принаймні мають прямий стосунок до подій періоду Другої світової.

Старовинна вежа

Вінниця відома своєю баштою у самісінькому центрі міста, що височіє на площі Європейській. Ця історична споруда вже давно стала символом нашого обласного центру. Козятинська водонапірна вежа, що розташована на тій стороні, хоч і не настільки відома, але своєю красою і величністю зовсім не поступається своїй вінницькій товаришці. А ще ця споруда унікальна, тому що іншої такої башти немає більше ніде, не те що у Вінницькій області, а в жодному іншому місті України.

Наша водонапірна вежа, яка є майже ровесницею вокзалу, старша за вінницьку на декілька років. Знамениту башту на площі Європейській спорудили у 1915-му, а нашу — у 1904-му. Її побудували за проектом архітектора Олександра Кобелєва. Того самого, завдяки якому у нашому місті з’явився вокзал. До наших часів башта практично зберегла свій первозданний вигляд — усе, окрім двох верхніх ярусів, виглядає точнісінько так само, як і сто років тому.

Верхівка водонапірної вежі мала окреме призначення. На початку свого існування башта слугувала не лише як резервуар для води, а й як пожежна каланча — оглядова вежа, якою в давнину користувалася пожежна служба.

Острівний стадіон

Наша остання фішка — зона відпочинку на Водокачці, райський куточок майже у середмісті Козятина. Одне з улюблених місць відпочинку багатьох. Сюди навідуються і молодь, і старше покоління. І це не просто мальовнича місцина на березі річки, де влітку можна сховатися від шаленої спеки. Вона унікальна. Адже саме на Водокачці є єдиний на всю Вінницьку область стадіон, що розташований на острові.

Втім, якщо ви думали, що це природне утворення, то мусимо вас розчарувати — якихось сімдесят років тому жодного острова на тому місці не було. Був радше півострів, що омивався з трьох сторін Водокачкою. Частину того півострова займало старе єврейське кладовище. Чимало козятинчан старшого покоління і досі пам’ятають, що бачили там надгробки. Після Другої світової війни, коли стадіон, який розташовувався на тій стороні, вирішили перенести ближче до центру міста, єврейські могили забрали на Центральний міський цвинтар, а на Водокачці взялися упорядковувати зону відпочинку. Саме тоді півострів і перетворився на острів — вирили рів, вода проклала собі шлях і відділила ділянку землі від міста.

 

Читайте також:

Козятинчани, які увійшли в історію України

Чим запам’яталися колишні очільники Козятина

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.