Рятують життя тим, кого господарі покинули напризволяще

Волонтери Наталія Пастушок (ліворуч), Наталія Менчинська, Людмила Ілієвич-Швець та ветеринар Олександр Болгарський (праворуч)

• Громадська організація «Захист тварин «Сіромашка» опікується братами нашими меншими, які волею долі опинилися на вулиці.

• Щодня волонтери годують безпритульних собак і котів, за потреби відвозять до ветеринара і шукають, куди прилаштувати.

• Як це — бути волонтером і чого не вистачає у нашому місті, щоб вирішилася проблема безпритульних тварин

«Сіромашка» як громадська організація виникла у Козятині два роки тому, хоча опікуватися безпритульними тваринами волонтери почали значно раніше. Допомога чотирилапим завжди була частиною їхнього життя.

— Створили організацію, тому що думали, що якщо ми є на папері, то, можливо, нам би було легше випросити будівлю для перетримки, — розповідає Людмила Ілієвич-Швець, голова «Сіромашки». — Це неприбуткова організація, нам ніхто ніяких коштів не дає, місцева влада гроші не виділяє. Було б добре, якби вони підключилися і робили будиночки для тварин. Вчора дивилася в новинах, в Рівному, здається, комунальне підприємство по всьому місту поставило будиночки для тварин. Це ж не проблема.

«Сіромашка» налічує більше десятка людей, втім найактивніших волонтерів лише четверо — Людмила, дві Наталі та Анна.

— Як починається день волонтера? — запитуємо нашу співрозмовницю.

— По-перше, з того, що треба нагодувати вдома цю ферму, — сміється Людмила. — Тому що це такі проглоти. Я зараз говорю за котів. Вони постійно хочуть їсти, а особливо взимку. Тільки пошарудиш пакетом, тільки відкриєш холодильник, якщо вони спали — сну немає, всі біжать. Далі кожна з нас бере відеречко, виливається туди каша, пакується корм сухий, підкупляються курячі сердечка, на скільки вистачає коштів. Буває дуже туго і обходимось кашею з фаршем, кормом, по-різному буває. Тому що нагодувати треба всіх і в кожного з нас їх є достатньо багато. Окрім того, ще підгодовуємо тих, які наче і при господарях, але вони теж хочуть їсти і також ідуть до нас, їх також не оминеш. Якщо це літо, то простіше — в багажник той пакет з харчами. Зараз то сумка на плечі і почовпла. Подивилася, чи всі в порядку. Дивлюся, як котик слабенький, закутала в ковдру, коли переноски немає з собою, занесла до ветеринара вчора. Це вже другий раз проколов, дякувати Богу, котик почав їсти.

Тож, як ви вже зрозуміли, волонтери займаються не лише тим, що підгодовують безпритульних тварин, а й опікуються станом їх здоров’я, тому що нерідко викинуті на вулицю чотирилапі починають хворіти. Особливо це стосується кошенят і цуценят, тому що їх імунна система ще не здатна протистояти усім інфекціям, які чекають малюка на вулиці.

— Ми підбираємо і підтираємо за тими, хто називає себе людиною, але біля людини і близько не стояли, — продовжує Людмила. — Для мене це двонога істота просто, бо люди так не роблять. А зараз зима і вони виносять їх ящиками, маленьких кошенят, які просто не виживуть. Перше похолодання — вони замерзають, хворіють. Далі йде лікування, 80 % того, що вони не виживуть, тому що вони хапають віруси, ці хвороби майже не виліковні, і, крім того, дороговартісні. Це знову ж таки зі свого гаманця. Дві ампули, яких вистачає, якщо це п’ятеро-шестеро кошенят, на півтора дні — це 200 гривень. А треба хоча б тиждень проколоти. Рахуйте — 1400 вже є. Ми могли б витратити це на харчі, але десь же гроші нам так само треба взяти. Я вже давно кажу, виносиш — не забудь покласти ще на лікування і на харчування цій тварині. Є ж люди, які шукають тварин, нащо ти його виносиш? Воно від мамки, доглянуте, гарне, ніч одна- друга і все — починає гинути і врятувати його дуже складно. Інколи просто вичерпуються сили. Таке розчарування в людях. А потім вдалося віддати одного, а там і другого і це сил додає, що ми все-таки на правильній стежині, правильним займаємося.

Козятинчани постійно додають волонтерам роботи, бо викидають на вулицю чотирилапих ледь не кожного дня. Найулюбленіше місце горе-господарів, які позбуваються своїх тварин — будиночок для котів, який поставили на одній із вулиць Козятина минулого року. Люди часом автівками вивозять кошенят і цуценят, думаючи, що це притулок. Ми вже писали про цю проблему на початку липня. Минуло майже півроку, а ситуація не змінилася.

— Люди, які там живуть, бачили на власні очі, що привозили мішка великого, викинули маму і шестеро кошенят, — розповідає Людмила Ілієвич-Швець. — У них стрес. Хто куди біжать в різні боки. Там собаки, машини чавлять кошенят. І людина спить спокійно, збулася і думає, що там черга стоїть за тими кошенятами. Насправді їх просто прирекли на смерть. До людей наших, на жаль, не доходить.

Ось так безпритульних тварин стає все більше і більше, а у волонтерів — все більше мороки, тому що у Козятині не те що притулку немає, немає навіть приміщення, де чотирилапих можна було б тримати, поки їм підшукують нові домівки. Тому у кожного з волонтерів, як каже сама Людмила, вдома по мініпритулку.

— Ми хочемо, щоб місцева влада нас хоча б почула, — додає Людмила. — Щоб виділяли мінімальні кошти на ті самі харчі. Ми і так тварин возимо по Бердичевах. Якщо, наприклад, треба довший стаціонар, то у нас тут немає стаціонару, веземо на Бердичів. Домовляємося, своїми силами так само шукаємо транспорт, підключаємо чоловіків. Дуже б хотілося мати приміщення для перетримки, щоб там було тепленько, щоб ми розділили його, як у лікарні — на інфекційний бокс і місце, де здорові тваринки, які шукають власника.

Додамо, що на ситуацію із кількістю безпритульних тварин можемо вплинути і ми з вами — якщо кожен буде стерилізувати свого домашнього улюбленця, замість того, щоб викидати його потомство на вулицю, бродячих собак і котів стане врази менше.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.