Козятинський вокзал – історико-архітектурна пам'ятка загальнодержавного масштабу.

Козятинський вокзал – історико-архітектурна пам'ятка загальнодержавного масштабу.
Проблема, яка змусила мене повернутися до теми козятинського вокзалу, це не тільки ювілейна 120 річниця введення його в експлуатацію. Ця дата відзначається з сумом і з болем у серці і на це є причина – історико-архітектурна споруда на сьогоднішній день знаходиться в катастрофічному стані. Сьогодні потрібно бити в усі дзвони, тому що завтра вже може бути пізно.

1) Вокзал для козятинців і не тільки для них.
2) Вокзальна споруда повинна бути визнана пам’яткою архітектури  державного значення підтвердження цьому знайдемо:
в історії появи залізничного транспорту на Україні; в документах про спорудження вокзального комплексу; в детальному обстеженні архітектурної споруди.
3) Болить душа козятинців: споруда потребує капітального ремонту і реставрації, а це в свою чергу потребує дуже значних коштів. Зусилля, які прикладаються дотепер і використані кошти - недостатні та не можуть вирішити розв’язання питання.
4) Тільки з визнанням вокзального комплексу історико-архітектурною пам’яткою загальнодержавного значення і проведення відновлювальних робіт під патронатом держави а також спільними зусиллями всіх зацікавлених сторін і не байдужих громадян можна повернути минулий статус споруді і зберегти цю пам'ятку для майбутніх поколінь.


Можливо, хтось, ознайомившись  з такою постановкою питання неприязно посміхнеться або ж обуритися, і такі безперечно будуть, і скаже: мовляв, не на часі питання, особливо в умовах кризи та інших життєвих негараздів. Я відповім: «На часі, тому що гине унікальна історично-архітектурна споруда в державі, яка у свій час стояла  з'явилася у витоків появи залізничного транспорту України і яка може просто бути знищена, в такому стані вона зараз знаходиться, а завтра може бути вже пізно. Але завжди тим і вирізнялися наші люди, що навіть в найскрутніших історичних обставинах, її кращі голови могли виділити найважливіше на той момент (а сьогодні реконструкція вокзалу і є це питанням, яке потребує негайного втручання і розв’язання) і мобілізувавши  всі сили зробити прорив і довести, чого ми варті, що ми щось можемо і це слугуватиме позитивним прикладом для вдячних нащадків.
Стан, в якому сьогодні знаходиться ця пам'ятка архітектури, без перебільшення критичний.
І це потрібно усвідомити всім, в першу чергу найвищим посадовим особам в державі, пройнятися цією наболілою проблемою і Міністерству культури України, іншими господарським структурам, органам місцевої влади і спільними зусиллями домогтися, щоб ця пам'ятка архітектури залишилась такою на історичній карті держави для наступних поколінь, була збережена і врятована. (Можливо, направити знову звернення і на адресу Президента України, який так опікується нашим минулим.)

Відео дня
>


Серед першочергових завдань повинне стати клопотання про присвоєння козятинському вокзалу статусу історико–архітектурної споруди загальнодержавного значення. (Саме на такий статус вона претендує). І те, що в 1987 році їй було присвоєно статус іст.-арх. споруди місцевого значення, вважаю відбулося тільки тому, що не були представлені в повному об’ємі всі необхідні документи, що характеризуть її зміст і доводять це.
По-друге, цією роботою повинна опікуватися наша культура і Міністерство культури не повинно відігравати роль стороннього спостерігача і арбітра, що ще й вставляє, як кажуть, палиці в колеса, а взяти ініціативу в свої руки. Загальний кошторис витрат буде становити, за попередніми розрахунками, від 700 млн. до 1 млрд.грн. Зрозуміло, що  такі кошти з одного джерела взяти неможливо. Тут потрібні спільні зусилля. А де ж наші меценати. Може такі знайдуться, що впишуть і своє ім'я поряд з Куликівським і Кобелевим, стануть в один ряд. Можливо, здійснення капітального ремонту з однієї сторони та реставраційних робіт (а саме тільки таким шляхом потрібно йти, бо стан споруди просто катастрофічний) з іншої буде проводитися поетапно. Головне, щоб саме такі роботи і в такому напрямку почали проводитися і був контроль з боку держави. Подібної такої в Україні немає. Про це підтверджують документи.

Вокзал дивиться в минуле
Козятинський вокзал, який по праву можна вважати візитною карткою міста відзначає своє 120-річчя. Вокзал і сьогодні залишається головною брамою міста, що гостинно приймає усіх, хто пересувається залізницею. Зображення унікальної історичної споруди достойно прикрашають різноманітні буклети та іншу печатну продукцію, що дає уяву  гостям та відвідувачам про місто. Споруда закарбувалася в проекті герба міста, що був розроблений у 1986 році, знайшла своє втілення в літературних творах, творах декоративно-прикладного та кіномистецтва, публіцистичній та науковій літературі тощо.
Його історія є віддзеркаленням не тільки минулого міста, але й ввібрала історію всієї держави, тому що вокзал слугував і слугує з’єднуючою ланкою залізничних потоків зі сходу на захід, з півночі на південь і в зворотних напрямках, ставав свідком подій, що відбувалися в  сторичних рамках кін. XIX - поч. XXI століть. На превеликий жаль, його часовий компас направлений не в майбутнє, а в минуле. А цьогорічна ювілейна дата виглядає сумною і ностальгічною. Проаналізуємо, чому?
Місце пасажирської станції Козятин в історії появи і розвитку залізничного транспорту в Україні.
Друга половина ХІХ століття. Саме тоді активно розпочалося освоєння нового виду транспорту - залізничного і інтенсивне будівництво залізниці.
Залізничні колії немов би стиснули простір і час металевими рейками та змінили неквапливий хід історії.
23 квітня 1865 року був затверджений, як закон, перспективний план розвитку залізничної мережі, розроблений  керівником шляхів сполучення і публічних споруд П.П. Мельниковим. У червні цього ж року його було призначено Міністром шляхів сполучення. Ще в 1862 році був запропонований цей проект, але тоді проект не знайшов належної підтримки імператора і тільки через два роки, оцінивши переваги нового виду транспорту, в Росії було вжито безпрецендентних заходів щодо нарощування темпів залізничного будівництва.
Початком створення мережі залізниць на українських землях, що входили до складу Російської імперії стало  будівництво Одесько-Балтської залізниці протяжністю 293км, що велося протягом 1862-1865рр за рахунок державної казни.
Прагнучи прискорити створення  ейкової мережі, як основи для пожвавлення всієї економіки, держава почала допомагати приватним залізничним товариствам у таких масштабах, які не здійснювалися в інших країнах.
Поштовхом до появи залізничної станції Козятин послужило будівництво другої ланки залізничної магістралі на південь, від Києва до Чорного моря - лінії Києв-Балта довжиною 457км. Траса мала пройти через Козятин і Жмеринку.
У 1866 р. акціонерному товариству «Де Врієр і К» було дано дозвіл на проведення цих робіт, що розпочалися у 1868 р. Товариство «Де Врієр і К» будувало цю залізницю простим підрядним способом. Керував цим процессом французький підприємець Фільоль.
Через чотири роки пішли перші паровози. У 1870 році важливий торговий  орт Одесу з'єднали з Києвом. Офіційно рух було відкрито 7 червня (26 травня) 1870 року, коли об 11 годині 30 хвилин із Києва відійшов перший потяг, який прибув у Бірзулу (суч. Котовськ, що за 22 км. від станції Балта) о 6 годині 27 хвилин ранку наступного дня. Так було покладено початок існування Південно-Західної залізниці і її складової: станції Козятин, через яку проходив цей новий залізничний шлях.
Саме в 70-ті роки XIX ст. бере свій історичний початок наше місто Козятин, яке створювалось як станція і тривалий  період мало таку ж назву. В залежності від важливості призначення залізничного пункту всі станції поділялися на категорії. Станція Козятин вже на початковому етапі своєї появи стратегічно була віднесена до категорії І класу, тому що мала розгалужену залізничну мережу в багатьох напрямках: на Одесу, Умань, Бердичів, Брест, Граєво, Київ.
Станції повинні були мати вигідні під'їзди, а навколишня місцевість, у випадку потреби, не повинна була перешкоджувати їх розширенню.
Протягом 70-х 80-х років  XIX ст. розбудовувалися нові напрямки руху, що проходили через козятинську станцію. Була прокладена гілка від Козятина до Бердичева (в 1870 р. протяжністю 26 км), а на поч. 80-х р. уманському напрямку (1883 р). На Погребище, Умань Для обслуговування товаропотоків та пасажирів споруджувалися вокзальні приміщення.
«Вокзал - будинок або комплекс споруд для обслуговування пасажирів на станціях шляхів сполучення,» - записано в сучасному словнику української мови. Саме тоді з'явилися перші залізничничні вокзали на станції Козятин, що розташовувалися в різних місцях. Будівлі цих вокзальних приміщень збереглися до цього часу. Це приміщення так званого Київського вокзалу, що по вул. Винниченка 56, де розташовується цілий ряд установ соціального призначення: управління пенсійного фонду у м. Козятині, міський архів, міське управління праці та соціального захисту населення та інші. В приміщенні так званого уманського вокзалу, що на вул. Васьковського розташувався житловий будинок.
Період від 1870 до кінця 19 ст. визначався особливо бурхливим розвитком залізничного транспорту. Крім збільшення об'ємів перевезення вантажів зростала кількість людей - нових пасажирів, що бажали скористатися новим перспективним видом транспорту, яким ставав залізничний. А так як станція Козятин, що була віднесена до 1 категорії станцій за своїм внутрішнім призначенням, то виникла гостра потреба в будівництві одного величного вокзального приміщення, що відповідало б технічним, експлуатаційним, естетичним вимогам. (До речі, перші вокзальні приміщення, щоб зацікавити та доставити задоволення пасажирів пересуватися залізницею будувалися та використовувалися, як культурні центри та установи. Прим. авт.)
Так як існуючі вокзальні приміщення більше відповідали статусу товарних станцій, не маючи відповідних зручностей для пассажирів, потік яких збільшувався, то і виникла потреба збудувати нову пасажирську станцію, яка відповідала б в повній мірі новим потребам з усіма зручностями, а так як на ст. Козятин розходилася розгалужена мережа залізничних колій в усіх напрямках важливих центрів тодішнього Південно- ахідного краю великої Російської імперії (саме це послужило в подальшому і появі назви Південно-Західна залізниця.)
11 листопада 1887 року фінансовими органами Російської імперії було затверджено кошторис будівлі за № 1474, автором якої став видатний архітектор В.І.Куликовський, що складав 292144 крб. золотом. Безпосередньо керував будівництвом інженер А.В.Кобелев. Завершилось будівництво вокзалу в листопаді 1889 року.
Аналізуючи історичні документи можна стверджувати наступне: приміщення нового вокзалу, яке б відповідало вимогам  такого класу станції будувалося фундаментально.

Унікальність і неповторність споруди Козятинського вокзалу
Архітектурна споруда Козятинського вокзалу, яка була визначена пам’яткою архітектури місцевого значення, за своєю цінністю виходить за ці рамки. Пізнаючи її історію, з впевненістю можна стверджувати, що це не тільки історична пам'ятка для козятинців, а для всієї незалежної України, так як вона будувалася на початку залізничної ери і була визначена сучасниками не тільки, як одна з кращих споруд в Україні.
Споруду вирізняють: величність, монументальнісь, "масса света и воздуха": "Говорят, с птичьего полета вокзал похож на остров. Только омывают его не океанские волны, а рельсовые пути".



Унікальність архітектурного задуму (у вигляді острова): "Здание вокзала расположено островом, то есть с обеих сторон его проложены рельсовые пути; это значительно усиливает пропускную способность станции и дает возможность одновременно принимать и отпускать несколько поездов, устраняя в тоже время хождение пассажиров по путям".

Зручність, комфортність: "Казатин – буфетная станция по преимуществу; при существуемом расписании поездов  остановки в Казатине приходятся во время завтрака, обеда или ужина. Но кроме важности казатинская зала отличается своими удобствами, так как все, что только необходимо пассажиру в пути, сосредоточено здесь в ближайшем соседстве"



Архітектурна довершеність, неповторність, краса: "Внутри здания останавливает на себя внимание роскошная  овальная зала І и ІІ класса; масса света и воздуха, изящная орнаментировка, стильная мебель – все это делает эту залу одной из лучших во всех отношениях среди буфетных зал на русских железных дорогах".


"Вечером казатинский вокзал особенно эффектен: волны света электрических фонарей далеко освещают все станционные пути, сооружения и окрестности; поезд плавно несется навстречу этому свету, оставляя за собою все погруженным в глубокий мрак и останавливается у перрона, залитого мягким молочным светом; когда же за сим вступаешь в ярко освещенный зал, наполненный суетящейся толпой пассажиров, среди которой мелькают татарские лица буфетной прислуги. То невольно замедляешь шаги, присматриваясь к характерной картине, бьющей здесь ключем жизни, рамами которой служит роскошное здание".


Головною окрасою вокзалу була буфетна зала (суч. ресторан "Імператор"), в центрі якої яскраво виділялась вишукана бронзова люстра. "Многоярусный каскад хрустальных подвесок множит пламя от бесчисленных свеч. И только удивительно изящный каркас из бронзовых листьев и завитков удерживает прочно внутри себя этот трепет, готовый обрушиться лавиной вниз мерцающим водопадом света. Впечатляющих размеров люстра парит над куполом. А купол так высок, что кажется, по ночам его непременно должны пронзать острые лучи звезд. Семь гигатских окон в темно-малинових шторах упираются в свод и придают залу изнутри сходство с величественным бутоном из прозрачных полураскрытых лепестков. Богатейшая лепнина потолка, настенная живопись, тропические пальмы", - так писали про цю заворожуючу красу сучасники. Та і в 21 столітті зала ресторану захоплює кожного, хто тут побував.     

Значимість, важливість: "Станция Казатин - едва ли не самая важнейшая узловая станция Юго–Западных железных дорог с одним из лучших вокзалов всей русской рельсовой сети. В железнодорожном отношении Казатин весьма важный центр: здесь находится основное депо и центр управления участка тяги, который по протяжению входящих в район его рельсовых путей, больше многих самостоятельных железных дорог. Как железнодоржные сооружения заслуживает упоминания система механической централизации стрелок, сосредоточенная в девяти высоких башнях и устроенная по английской системе Сайкса."
"Містечко Козятин, завдячуючи станції, що досить скоро перетворилася на станцію 1 класу, швидко зростало".
Таким чином, в проектно-архітектурному контексті найбільш вагомим, що вирізняє козятинський вокзал серед інших,  можна в першу чергу виділити:
1) унікальне вирішення архітектурної форми – у вигляді острова;
2) унікальність козятинського ресторану - кругла форма і висота стелі до 10м;
3) монументальні дебаркадери, зроблені за всіма правилами художньої досконалості, що розташовувалися по обидві сторони вокзалу (на Шепетівській   Київській платформах і слугували захистом і по-домашньому особливим затишком для пасажирів, незалежно від пори року і часу доби. На привеликий жаль, про це ми можемо говорити вже тільки в минулому часі);
4) одночасна урочистість, парадність і красивий естетичний вигляд будівлі, як з південної (Жмеринського напрямку) так і з північної сторони (Київського напрямку, Західного чи Східного напрямків).

На користь унікальності та важливості цієї споруди служить і те, що її спорудження відбувалося за умов відсутності необхідної будівельної техніки (не забуваймо, що це було 19 ст.), та враховуючи характер місцевості, яка була занадто заболоченою та низинною "место, занимаемое лишь станцией и станционными сооружениями, представляло из себя болотистую площадь, совершенно негодную для обработки", - відзначалося в багатьох довідникових виданнях того періоду. А також велося досить швидкими темпами (протягом 1888 - 1889 р).
Ось що пригадував про його будівництво житель Козятина Г.І.Михайлевський: "Я майже кожен день носив обід батькові, який працював на будівництві вокзалу. Мені дуже запам'яталось те, як закладали фундамент. Спочатку на озері – болоті викопали котлован до трьох аршин глибиною і забивали трьохметрові колоди: одну біля другої. Таким чином, зробили суцільний дерев'яний майданчик, на який поклали камінний фундамент, потім на ньому почали зводити стіни. Всі роботи велись також вручну".
До нас в архів звернувся зі спогадами житель міста Косюк Анатолій Павлович. Причиною послужила дискусія на пероні нашого вокзалу, очевидцем якої він став. Суть її полягала в тому, що одні її учасники стверджували: вокзал  повністю стоїть на воді, другі доводили протилежне, мотивуючи тим, що вода повинна кудись діватися, тому що при її затримці вокзал ущент би давно зруйнувався б. Він поділився інформацією, яку отримав в перші післявоєнні роки з неодноразових розповідей старих машиністів, яким на той час було вже за 70 років. Він повідомив, що дійсно з-під приміщення вокзалу бере початок три невеличкі річечки (струмочки). На Шепетівській стороні вокзалу бере початок річечка, що витікає з-під вокзалу вздовж колії в сторону ст.Козятин-2, під тунелем вона повертає вправо в сторону водокачки. Друга річечка витікає з-під вокзалу на Київську платформу і тече перпендикулярно Київського та Одеського парку і повертає вліво тече вздовж ринку і магазину під колією і матеріальним складом, пересікає суч.  вул.Куликівського, Червоноармійську і прямує до водокачки. Третя, що витікає з-під вокзалу, тече в сторону Титусівських ставків і живить ці ставки. Коли проводили електрифікацію в Жмеринському напрямку (на поч. 60-х років), була пробита труба, по якій тече вода. В результаті утворилася трясовина, якій дали назву плавун. Туди зсипали цілі ешелони щебню, але результату не дало. Ситуація була настільки загрозливою, що навіть стояло питання  про ліквідацію автомобільного мосту, що йде на Білоцерківську трасу. (Можна тільки уявити такі наслідки, особливо в наш час). І тільки завдячуючи старому досвідченому залізничнику, який розповів про те, що в землі знаходяться  багатометрові дренажні труби і показав на місцезнаходження, його розкопали, зробили обвідний ремонт дренажної труби і плавун висох.
Як засвідчують інші джерела, залізничний вокзал станції Козятин стоїть на заболоченій місцевості, як і все місто.
Завдячуючи високій кваліфікації інженерів того часу, які зробили правильні розрахунки, грамотно використали дубові сваї, дренажні, гончарні труби, приміщення вокзалу слугує і ще буде довго слугувати людям. 

Вокзал для козятинців і не тільки.
Часи, події і люди. Як тісно переплелися вони з історією одного з найстаріших вокзалів країни. Скільки потрясаючих уяву історій, пов’язаних з вокзалом, можуть згадати і розповісти козятинці. І у кожного вона своя, особлива і неповторна. Вокзал став для них своєрідним духовним центром. З ним у козятинців пов’язано і дитинство і юність. Скількох відряджав він зі своїх перонів у велике життя. І за комсомольськими путівками на освоєння цілинних земель і на будівництво БАМу і в армію, і на відпочинок, і на навчання, і на різного роду форуми фестивалі тощо. Це свого роду пристань розлук та довгоочікуваних зустрічей.
Відступаючи, німці замінували вокзал. Здавалось, вибух був неминучим, але в останні хвилини патріоти, ризикуючи життям, зупинили стрілку часового механізму, що вела до катастрофи. На жаль, їхні імена до цих пір невідомі. А скільки життів в молодих солдат перервалося при захопленні території вокзалу, як найголовнішого стратегічного об’єкту при звільненні міста, розповідають його визволителі.
Пам'ятають жителі, як по дві-трі доби доводилося очікувати білети на Москву. Пасажирських поїздів після війни ходило мало. А заробітна платня становила 385 руб. старими грішми (їхало населення за продуктами в голодні 1946-1947роки). А скільки голодних, немічних людей і дітей, а також трупів валялося на вокзалі під час Голодомору 1932-1933 років? А скількох історичних постатей бачили вокзальні стіни? Важко перелічити. Неодноразово бував тут Михайло Грушевський, подорожуючи в обійстя свого діда в с. Сестренівку.
Особливо багато подій відбулося у житті вокзалу в буремні революційні часи - роки визвольних змагань українського народу (1917-1920 р.)
Козятинчани зустрічали тут Голову Директорії УНР Симона Петлюру і подарували коня.
Під час війни підлітки біля поїздів на козятинському пероні продавали німецькими солдатами самогон, змішаний з касторкою. Пам'ятають козятинці і траурний поїзд з тілом Георгія Димитрова, що прямував з Москви до Софії з зупинкою і траурним мітингом на вокзалі.
Тут зустрічали і проводжали делегації молоді і студентів, що брали участь у Всесвітньому Міжнародному фестивалі молоді і студентів в Москві в 1957 році, спортивні делегації, що їхали в Москву на Олімпійські ігри 1980 року, лідерів, глав держав колишнього СРСР та країн соціалістичного табору і багато, багато інших відомих і не зовсім пасажирів, що подорожували залізницею, бачив козятинський вокзал. І його запам'ятали ті, хто хоча б раз проїжджав, або зупинявся тут, щоб побачити на власні очі унікальної краси та архітектурної форми козятинський ресторан. Епізодів з минулої історії, що можна ще повідати, багато.
Проходить час і він накладає відбиток на все, відбуваються руйнівні процеси, як природного, техногенного так і суспільного характеру, це стосується і споруд, коли до справи не залучається людина, так сталося і з вокзальною спорудою. На сьогоднішній день вона терміново потребує захисту, реконструкції.
Одну відбудову і реконструкцію (добудову на поч. 60-х р.) вокзал пережив після страшного воєнного лихоліття, що було зумовлено руйнівними наслідками другої світової війни. (А от реставраційні роботи на вокзальному комплексі не проводилися з моменту його будівництва. За винятком хіба що ремонту, зауважу не реставрації, а ремонту, так як це різні поняття. (Реставрація передбачає відновлення первозданного вигляду. І тут зусиль господарників замало. Цим повинна опікуватися культура. Прим. авт.)
Після визволення міста в кінці грудня 1943 року вже в 1944 році, коли ще продовжувалася війна, розпочалися відновлювальні роботи. Вокзал було зруйновано на 10% , вартість відбудовчих робіт мала скласти 62 тис. руб. Відбудова вокзалу повинна була закінчитися до 1 серпня. Однак роботи затягнулися до 5 листопада за браком матеріалів, машин та робочих рук. Потреба в будівельних матеріалах становила: вапна - 12т; ,алебастру - 18т; крейди - 12т; фарби різної - 800кг, оліфи - 1,3т;, білил - 950кг; пемзи-72кг; скла - 1800кв. м;, заліза для даху – 2т;, дощок - 7 куб. м; цвяхів - 0,3т.
В Державному архіві Вінницької області зберігаються також документи Козятинського РК КП(б)У до Вінницького обкому партії з проханням через облплан надати йому допомогу: скла-1500 кв. м; цвяхів-300кг; заліза для даху-5тонн; білил-500кг, фарби різної-80кг. В свою чергу залізничники доповідали керівництву Вінницької залізниці, до складу якої входили залізничні підприємства Козятина, що Козятинський райком партії обіцяв виділити для відбудови вокзалу 47 чоловік і транспорт. (Зауважу, що після звільнення міста протягом січня-березня місто інтенсивно піддавалося обстрілам ворожої авіації, обстріли продовжувалися і на початку літа). Відбудовні роботи проводила друга будівельна дільниця Вінницької залізниці. (Діяла до 1953р. В її складі було створено управління будівельно-відновлювальних робіт в складі трьох дільниць по відбудові зруйнованого війною в першу чергу залізничного господарства) другою дільницею в Козятині керував Еллерт П. І. Прим.авт).
"15 травня 1944р. мене разом з групою молодих дівчат і жінок з Теплицького району мобілізували на відбудову залізниці в м. Козятині. Ми дуже важко працювали, голодували, жили в жахливих умовах. Начальника звали Елерт Петро Ілліч, зав. відділом кадрів був Буличов, нач. паспортного столу - Кошельник",- згадує Чепелюк Галина Тимофіївна смт. Теплик. 5 листопада 1944 р. вокзал повністю відновив свою роботу.
Я привела цю інформацію, щоб підкреслити, що навіть і в ті надзвичайно складні часи воєнного часу проводилася відбудова і реконструкція.
Стан, в якому сьогодні знаходиться ця памятка архітектури без перебільшення критичний.
Сьогодні потрібно усвідомити всім небайдужим, в першу чергу найвищим посадовим особам в державі, що розв’язання проблеми можливе тільки при їх безпосередній зацікавленій участі. Вартість відновлювальних робіт дуже значна,  тому тільки спільними зусиллями можна домогтися, щоб ця пам'ятка архітектури залишилась такою на історичній карті держави для наступних поколінь, була збережена. (Можливо, знову направити звернення і на адресу президента України, який так опікується нашим минулим.)
Запрошуємо всіх небайдужих включитися в цю акцію по проведенню капітального ремонту і реставрацію Козятинського вокзалу. Висловити свою думку. Сказати своє слово. Ділом і позитивним прикладом допомогти посприяти в розв’язанні цього не побоюсь сказати питання загальнодержавного значення.

Зоя Вільчинська
Історик, член спілки журналістів України,
начальник архівного відділу Козятинської міської ради

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.

Коментарі (4)
×
0%
  • Anonymous 18 червня 2012 р.
    ночью в козятини пидняли тариф такси а менти ганяют людей из вокзала козятен гостинеця пидняла тариф цени на посуточно
  • Anonymous 13 лютого 2012 р.
    Минулого року пощастило побувати на вашому вокзалі.. І я був глибоко вражений! Такої надзвичайно красивої і атмосферної споруди я ще не бачив в Україні! Таку памятку НЕ МОЖНА втратити.
  • Anonymous 22 січня 2011 р.
    вокзал дійсно в катастрофічному стані
  • Anonymous 7 грудня 2009 р.
    поднята животрепешущая тема!вы молодец!в социальной сети :однокласники:идет живейшее обсуждение,бывшие казатинци из разных стран принимают активное участие в обсуждении.общими усилиями мы пробьем бюрократическую стену.с уважением в полищук
keyboard_arrow_up