Двоє під дощем

Юна поетеса

Аліна Бойчук, мешканка Козятинського району. Вона родом з смт Бродецьке. Проживає разом із батьками. Також має старшого брата. Навчається у Барському гуманітарно-педагогічному коледжі ім. М. Грушевського за спеціальністю “Журналістика” на 3 курсі. У майбутньому планує стати викладачем із фахових дисциплін. У житті любить писати, декламувати та читати вірші.

— Зараз ви готуєте до друку свою збірку...

— Це буде моя перша збірка на 50 сторінках, що вийде під назвою “Двоє під дощем”. Задумка видати свою книгу з’явилася спочатку, як вимога до кваліфікаційної роботи, а потім вже і як потреба для участі у поетичних конкурсах. Тим паче, це буде хорошим подарунком до Дня святого Валентина. На обкладинці книжки буде малюнок закоханої пари під парасолькою. Відповідно до цього і вступне есе має назву “Парасолька для тебе”. З ілюстраціями мені допомагають дві студентки-художниці Катерина Попович та Богдана Стрілєява. Тематика віршів спочатку була винятково романтичною, а зараз є вже і патріотична, і пейзажна.

— А коли ви написали свій перший вірш?

— Першу поезію я написала у 4 класі, коли мені було 10 років. Це був вірш про 3 місяці весни. Складати його мені допомагав тато.

Парасолька для тебе — вступне есе

Цікавий вступ до книги “Двоє під дощем” Аліни Бойчук пропоную вашій увазі: “У кожного є улюблена пора року, час доби і погода. Хтось по вуха закоханий у зиму з її морозами, коли можна насолоджуватись неповторним снігопадом і ходити в розтягнутих в’язаних светрах. Хтось безмежно полюбляє літо і спеку. Особливо вечорами, коли п’янієш не від вина, а від таких романтичних прогулянок. Комусь до вподоби весна – період, коли розквітає не тільки природа, а й душа. Ну просто час для творчості і хорошого настрою.

А я найбільше люблю осінь.  Особливо в дощову погоду, коли серед сотень похмурих від депресії облич можна помітити закохану пару. Вона завжди така неповторна. Гуляють під однією парасолькою, створюють атмосферу романтики, випромінюють тепло і кохання. І ця парасолька ніби відокремлює їх від інших, ніби знак, що вони єдине ціле. Іноді здається, що вона має якусь магічну силу, вміє зближувати людей, дарувати їм посмішку.

Ну так вже хочеться прямо поринути під неї, пройти тисячі кілометрів у такому відокремленому щасливому світі. А ще більше, бажається подарувати це найріднішим, найкоханішим, найближчим. Подарувати найкраще – весь світ, свою мрію. Хочеться зробити їх такими ж щасливими як я сама в такі моменти. І для цього не потрібно називати планети до болю знайомими іменами та діставати з неба зірки, достатньо лише парасольки”.

Цікаві поезії

Бал-маскарад

Життя — це звичний маскарад,

І не віддерти таку гарну маску:

Ми з нею роздаємо тисячі порад

Під нею — завше зазнаєм поразки!

Комусь корона надавила в скроні.

Зате поглянь, яка все це краса,

Як знімеш — то ж вінок терновий,

А в скроні надавила — пустота!

І в кожного із нас така є роль,

І в кожного із нас вона своя.

І не потрібно підбирать пароль

Від маски іншого, не рідного лиця.

Бо всі ми брехуни, у певній мірі,

На те і зветься це «Бал-маскарад».

Скелетів в кожного по дві квартири,

А знову роздаємо тисячі порад!

Українська роса

На світанку біля лісу зацвіла роса,

Капелькою вмилася зелена трава.

Засміялась ніжно так, плетена коса

І омита ранками — її чорная брова.

Очі карії на тую росу споглядають,

Вітаються посмішкою  з природою

Ручками білими живильну збирають,

І красуються українською вродою.

Де росинка та упала, кажуть люди —

Радість проросте й зійде кохання,

Щастя й злагода завше у домі буде,

Бог оберігатиме з ранку до смеркання.

Найщиріші в світі — українські роси,

З піснею у полі, з вишнею в садку.

Українські роси – то дівочі сльози,

То снопи жниварські в хатньому кутку.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.