Десятеро дітей виховує сім’я Загорних

— Троє діточок одружилися й живуть окремо від нас, — розповідають Тетяна і Михайло. — Зараз з нами сім молодших — Лука (йому 19 років, він будівельник), Рувим (студент, 17 років) і наші школярики — Овідій (15 років), Руф (13 років), Захарій (11 років), Есфір (9 років) та Рахіль (7 років). Старший син Павло, йому 25 років, живе в Козятині, працює на залізниці. У нього двоє дітей — Емілі (3 роки) та дворічний Азарій (2 роки).

На жаль, на момент відвідування родини, всіх дітей не вділося зібрати біля фотокамери 

Ілія живе у Львові, йому 23 роки. Також залізничник, має доньку Карину, їй 2 рочки. А наша старша дочка Міріам одружилась і поїхала з чоловіком до Ізраїлю. Ми віряни-євангелісти.

На наше питання, чому у дітей такі незвичні імена, ми отримали відповідь, що це імена з Біблії.

Як розповіла газеті “RIA-Козятин” багатодітна мати Тетяна, з майбутнім чоловіком познайомилася в дитинстві. Виросли на одній вулиці. Гралися, сварилися, навіть билися, але потім все одно мирилися. Навіть і не гадали, що будуть разом жити й виховувати дітей. Але з роками відношення одне до одного прийняли інший характер. 18 травня буде 26 років з дня їх одруження.

Обидва вважають, що багато дітей не буває.

— Щоб ще було декілька, було б добре! — каже пані Загорна. — Ми навіть хотіли всиновити двох сиріт. На сімейних зборах одностайно вирішили, що візьмемо тих діток. Але держава відмовила: мовляв, у нас не вистачає для цього місця. Дуже шкода. Молодші діти запитують: а чому нас так мало? Хочемо ще! Нам не страшно було народжувати стільки дітей. Усе в руках Божих. Раз Бог дає діточок, значить потурбується про них. Лікарі багато разів лякали нас наслідками чергових пологів, але все завжди проходило добре. Звичайно бували складні ситуації. Одного разу сім наших діток одночасно захворіли на коклюш. Молодшій Руф було тоді два місяці. Ми не спали більше двох місяців, але виходили всіх.

У родині Загорних привчають дітей до праці. Головне, за словами батька, виховувати в них почуття справедливості, самодисципліни, поваги до людей.

— Якщо бажаєте, щоб було добре в державі, треба починати з власної сім’ї. Держава нічим нам не допомагає. Мабуть, можна отримати якісь пільги чи гроші, але ми не хочемо бігати за подачками, — розповідає Михайло Васильович. — Бог дає нам сили самостійно виростити та виховати наших дітей. Кожен з наших синів та дочок не обділений увагою та турботою. Ми тримаємо господарство, сумлінно працюємо, тому завжди маємо, що їсти та вдягнути. Якщо хтось не заводить дітей тільки через побоювання матеріальних труднощів, це помилка. З Божою допомогою та власними зусиллями все буде так, як треба.

— Усім матерям — теперішнім і майбутнім — я хочу сказати: жіноча доля, призначення — народжувати й виховувати дітей, — каже мати-героїня Тетяна. — Діти, це жіноче щастя і наше майбутнє.

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в межах грантового компоненту проєкту EU4USociety . Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу».