Вчилися робити українські обереги

Олена Удвуд

У Музеї історії міста провели майстер-клас для багатодітних родин.
Мами разом із дітками заряджалися позитивом і мотали ляльки-мотанки.
А ще дізналися багато цікавого про цей автентичний талісман

У четвер, 22 вересня Музей історії міста перетворився на справжню творчу майстерню. Науковий співробітник Наталія Баштова нарізає прямокутники з тканини, витягує нитки, що поторочилися по краях, і складає шматки матерії на краєчок столу. Роботи ще багато — треба не лише підібрати потрібні кольори, а й випрасувати усі клаптики тканини.

Коли підготовчий етап завершено, починається найцікавіше — етап творчий. В одній із залів музею збираються матусі разом із дітками. Вони завітали сюди, щоб навчитися мотати мотанки — традиційні українські оберегові ляльки. Перед початком майстер-класу фахівець Центру соціальних послуг Олена Слободянюк пропонує дітям пограти в гру на розвиток різних видів чуття. Перше завдання на зір.

— Мені потрібен доброволець, — каже Олена.

Відео дня

Піднімає руку Настя. Дівчинку просять назвати п’ять предметів сірого кольору, які вона бачить довкола себе.

— Матерія, — починає Настя.

— Ліхтар, піджак, ножиці, вставка на кофті, — допомагають їй діти разом із батьками.

Наступна гра на розвиток дотику. Піднімає руку Іринка, встає зі свого місця і виходить на зал. Олена просить дівчинку заплющити очі, дає їй в руку ножиці і запитує, що це за предмет.

— Ножиці, — весело вигукує Іра.

Наступний предмет — нитка. Її дівчинка теж одразу вгадує. По тому Олена кладе на долоню Ірі монету номіналом п’ять гривень.

— Це копійка, — каже дівчинка.

— А скільки, як ти думаєш? — запитує Олена.

— Сім.

— Майже вгадала, — каже Олена.

Останнє завдання отримує Ростік. Хлопчика просять назвати два запахи, які він відчуває зараз.

— Парфуми і папір, — без роздумів відповідає Ростік.

— Такі ігри дуже прості, але допомагають відволікти дитину від переживань, страху і просто трішки розважитися, відволіктися, — пояснює Олена Слободянюк. — Ми з вами зараз трішки відволіклися, щоб отримати гарний настрій і провести майстер-клас. Зараз ви будете розвивати свої зорові і тактильні навички завдяки цим прекрасним лялькам і майстрині Наталії Баштовій.

Кожному учаснику роздають клаптики білої тканини. Це буде основа ляльки. Спершу треба сформувати голову. Для цього Наталія бере у жменю невеликий шматок вати, складає з нього кульку, акуратно пригладжуючи, щоб личко мотанки було рівним.

— Тепер ускладнюємо завдання. На вашій тканині шукаєте центр. Кульку ми кладемо красивою, гладенькою стороною вниз і складаємо тканину по діагоналі, ніби хусточку. Робимо гарне личко, завертаємо назад. Далі беремо ниточку, — каже майстриня і дістає з кишені моток білих ниток. — Я тримаю нитку дуже міцно. Тепер починаємо мотати. За правилами це треба робити в протилежний бік. Мотали завжди ляльку від себе, так ти віддаєш енергію.

Наступний етап — сформувати руки. Майстриня розправляє тканину, щоб внизу клаптика утворився трикутник. Відтягує один із кінців трикутника і складає, як літачок із паперу. Виходить крихітна долонька, яку Наталія так само фіксує ниткою. Кожен учасник повторює рухи за майстринею і паралельно слухає цікаві факти про ляльку-мотанку.

— Колись ходили один до одного в гості, на вечорниці, — розповідає Наталія Баштова. — Там збиралися дівчата з хлопцями, співали пісень і мотанки теж робилися на вечорницях. Для того, щоб маленькій дівчинці потрапити на вечорниці, потрібно було зробити ляльку-мотанку і показати її всім. Усі кагалом вибирали — може вона приходити, вже вона достатньо доросла чи ще ні, чи вона ще нічого не вміє. Лялька-мотанка була перепусткою у доросле життя. Такі ляльки були різноманітні. Коли дитинка хворіла, з залишків старенької одежі дитини робилася мотанка, клалася дитині під подушку і коли дитині ставало трішки легше, ляльку спалювали і вірили, що хвороба від дитинки перейшла на ляльку.

Коли руки у всіх ляльок вже готові, майстриня показує, як формувати тулуб. Наталія пропускає нитку через шию під руку і закидає за голову назад, утворюючи діагональ. Потім розвертає ляльку з іншого боку і повторює ті самі рухи. Декілька хвилин і в кожного учасника вже готова основа мотанки. Тепер черга за одягом. Тут вже треба увімкнути фантазію. Серед різноманіття клаптиків різнокольорової тканини кожен обирає собі те, що найбільше досхочу. Спершу роблять спідничку, потім — фартушок. У якості прикрас використовують атласні стрічки. Хто зав’язує на поясі, хто — на руки.

Останній етап — зробити хустинку. Майстриня радить не зав’язувати хустку вузлом, а прикласти тканину до голови і примотати ниткою — так виглядає гарніше. Поки матусі з дітьми мудрують над головними уборами своїх оберегів, Наталія пояснює, чому мотанки не мають обличчя.

— Із давніх давен вірили, що якщо ляльці створити обличчя, то вона буде впливати на душу людини або забере душу людини, — розповідає Наталія Баштова. — Тому ляльки ніколи не робили з обличчям. Інколи на ляльках мотали хрест. Дуже добре, коли лялька з чистим обличчям. Вона буде сприймати вашу енергетику, ваші мрії і пам’ять ваших пра-пра-бабусь, буде допомагати у здійсненні бажань.

Декілька рухів і все готово. У кожного вийшла унікальна мотанка, не схожа на інші.