Режисер і письменник Руслан Горовий завітав до Козятина з історіями, що торкають серце

• Засновник «Служби розшуку дітей», журналіст, письменник, волонтер та співак Руслан Горовий зустрівся з козятинцями.
• Автор презентував свої книги, багато жартував і навіть змусив гостей зустрічі плакати

Ввечері у п’ятницю, 24 жовтня у Бібліотеці Доброго Козятина влаштували зустріч із Русланом Горовим. Козятин став сто двадцять третім містом, куди завітав автор популярної книги «Казки на ніч». Загалом вже вийшло друком сімнадцять творів Руслана Горового. А ще він кінорежисер, який знімає документальні фільми, головний режисер «Магнолія-ТВ», один із авторів проєкту «Служба розшуку дітей», яким займається до нині.

Під час зустрічі з читачами Горовий багато жартував. Зокрема, розповідаючи про своє дитинство, сказав, що мав народитися у Дубліні, але через характер лелека закинув його у Конотоп. Після школи Руслан Горовий поїхав на Донеччину, де став журналістом, закохався, як сам каже, в степове село і перейшов на українську, адже народився і виріс письменник у російськомовній сім’ї.

— Величезна кількість людей на Донбасі і моїх друзів вже загинула за те, щоб Донбас був українським, на величезну кількість могил я вже ніколи не потраплю, тому що їх просто не існує, їх розкатали танками, особливо це стосується Луганщини, — каже Горовий. — Але наша справа — довести все до кінця. Я не хочу жити в СРСР 2.0. Я дуже хочу, щоб через багато поколінь в Конотопі народився хлопчик, який би сказав: «Мої батьки говорили українською, мої діди і баби говорили українською, всі говорили українською. Тільки була там одна баба, що говорила російською, жила ще під час кацапсько-української війни, її можна пробачити».

Свої книги Руслан Горовий пише прямісінько в телефоні. Пише тоді, коли думки в буквальному сенсі цього слова розривають голову. Нотатки автора, які він робив у перші місяці повномасштабного вторгнення, лягли в основу його книги «Жили-були люди». Це — нон-фікшн про велику війну.

Власне, коли почалося повномасштабне вторгнення, Горовий допомагав самотнім людям старшого віку, які жили в багатоповерхівках і не могли вийти на вулицю — приносив кому ліки, кому продукти. Виявилося, що самотніх киян, які потребували допомоги, так багато, що чоловікові довелося переступити через свій страх і сісти за кермо. Тоді він почав допомагати не лише пенсіонерам у Києві, а й вивозити людей із окупації. Пізніше їздив у деокуповані села Київщини, звідки допомагав вивозити поранених, рятувати тварин та перевозити боєкомплекти.

— Ми заходили в село, давали необхідні речі, — розповідає Руслан Горовий. — Просто витягували людей з підвалу, розмовляли з ними. Я питав, чи можна увімкнути камеру. Якщо мені дозволяли, я записував. І ось близько п’ятиста історій того, що люди бачили на власні очі, я зібрав у книжках і на ютуб-каналі.

Руслан Горовий зачитав багато уривків зі своїх книг. Деякі змушували козятинців сміятися, а від деяких на очі наверталися сльози. Його книги — це не просто історії, які не залишають байдужими, це той інструмент, який допомагає волонтерити. За виручені з продажу книжок кошти купували ліки та продукти, позашляховики, «швидкі», пікапи для військових, ремонтували автівки ЗСУ, закупили більше сотні машин дров для цивільних.

— Одного разу довелося купувати навіть москвич людям, — ділиться Горовий. — Я приїхав у село. Розбите, одні димарі стоять. І тут бачу, біля одного димаря щось крутиться. Я туди, а там пара: він і вона. Хати нема. І москвич. Виявилося, що вони живуть в тому москвичі. Їхнє село потрапило під обстріл, його знищили, а ця пара встигла втекти. Вони перечікували за три-чотири села від свого. Коли наші посунули лінію фронту, вони повернулися назад, взявши машину у чужих людей. Не було їм чим доїхати додому. Вони приїхали і зрозуміли, що хати нема. Подзвонили до власників москвича і запитали: «Можна ми собі цю машину лишимо, а гроші потім віддамо?» А в тих людей була не одна ця машина. Я це почув, кажу: «Набирай-но власників цього москвича, я зараз завезу їм гроші, а то вони передумають і вам жити не буде де». Зараз вже все змінилося у цієї пари, в них є будиночок, але в той момент треба було купити цей москвич. І все це робила моя книжка «Поіменник». Вона запустила багато кіл добра.

Під час зустрічі Руслан Горовий не лише розповів про себе і презентував власні книги, а й збірки дружини Людмили Горової. Вона пише вірші. Один із найзнаковіших її творів, які точно чув кожен — це вірш «Сію тобі в очі». Він став основою пісні «Враже», яку написав гурт «Енджі Крейда». Хоча насправді Людмила — дитяча письменниця. Руслан Горовий зачитав вірш дружини про війну, жартівливі вірші про кота, який линяє, про етикет, про синю морквину. А ще автор відповідав на запитання козятинців.

— У вас є книги, які озвучують відомі люди, чи не було у вас бажання самому озвучити свою книгу, як, наприклад, це робив Кузьма? — запитує Оксана.

— У мене є така книжка — «40 або чому чуваки не святкують», — відповідає Горовий. — Я сам її озвучив повністю. У мене немає часу на те, щоб озвучувати книги. На це наче і не дуже багато часу потрібно, але постійно трапляється щось таке, що це все перебиває. Я по пів року в театрі не граю, бо у нас ще ж є вистава «Чуваки не святкують, або Ukrainian». Вона за мотивами книги «40». Ми її поставили в 2019-му і відкатали з нею багато де. Вона зараз постійно йде в Одесі, але без мене, а там, де я граю, ми возили виставу по всій Україні, а під час повномасштабної дописали другий акт.

Наприкінці зустрічі Руслан Горовий зробив із козятинцями селфі, а потім відбулася автограф-сесія.

«Козятин, це було щось неймовірне! Дяка за обійми і теплі слова. Майже три години пролетіли як мить», — написав автор на своїй фейсбук-сторінці ввечері після зустрічі. Додамо, що після Козятина Руслан Горовий також відвідав Калинівку, Погребище та Фастів.

Читайте також:

Акордом гастрольного туру Барського МХАТу став візит у Музей Хліба в Білопіллі

«Цінуй осінь, бо нам її вибороли». Репортаж з благодійної ярмарки у Козятині

Козятинські студенти взяли участь у Всеукраїнському конкурсі «Захисники та захисниці України»

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.