«Люди тут стали для мене як сім’я»

• Переселенка з Генічеська Анжела Коренкова відкрила у Козятині свою першу персональну виставку. «Це моя земля. Це моя журба. Це моя любов» — таку назву має експозиція художниці.

• На більшості картин — краєвиди нашого міста. Як потрапила у Козятин, що допомогло повернутися до творчості після кризи — розповіла мисткиня

Анжела Коренкова народилася і виросла на Херсонщині. Вона — випускниця Одеського південноукраїнського національного педагогічного університету. Навчалася на художньо-графічному факультеті. До початку повномасштабного вторгнення жила в Генічеську, працювала на місцевій студії, викладала дітям живопис. Все йшло своїм шляхом, допоки не настав страшний ранок 24 лютого 2022 року. Генічеськ став одним із тих міст, які російські війська окупували першими.

— Коли почалася повномасштабна війна, було прийнято рішення виїхати. Жодної своєї роботи з окупації я не вивозила. Перше місто, куди ми поїхали, був не Козятин. Це був Кривий Ріг. Там настільки було психологічно важко. Я навіть вперше в житті помітила, що не можу малювати, — художниці важко стримувати свої емоції, вона ледь не починає плакати. 

За декілька місяців перебування у Кривому Розі Анжела Коренкова вирішила їхати далі і так потрапила до Козятина. До нашого міста мисткиня приїхала рівно рік тому. Їй практично одразу запропонували викладати живопис у нашій музичній школі. Тут Анжелі пощастило знайти не лише роботу, а й коло творчих однодумців, з якими мисткиня потоваришувала з перших днів свого приїзду до нашого міста. А нещодавно в житті Анжели трапилася радісна подія — її разом із подругою, акварелісткою Тетяною Куліш прийняли до Національної спілки художників України.

— Знаєте, коли немає дому, то завдяки людям ти почуваєшся як вдома, — каже художниця. — Завдяки людям у Козятині у мене в душі залишилося не пусте місце. Люди тут стали для мене як сім’я

«Графічний антистрес»

У Козятині Анжела повернулася до творчості і знову почала писати картини. Наше місто її надихнуло.

— Тут надзвичайна природа, — продовжує художниця. — Ті краї, звідки я приїхала, там немає стільки зелені, немає стільки плодів, немає стільки птахів, бо тут коли йдеш, поруч з тобою ворони пробігають і ти думаєш, хто із нас кого боїться. Тут багато сорок, Водокачка. Я спочатку ходила і просто дихала цим повітрям, торкалася усіх дерев.

Саме це спонукало Анжелу знову взяти до рук пензель і почати творити. Свої роботи мисткиня представила на виставці «Це моя земля. Це моя журба. Це моя любов» в Музеї історії міста. Це 35 картин. Більшість із них створені в Козятині. Та є декілька робіт, які Анжела привезла із Кривого Рогу.

— У Кривому Розі я писала графіку. Я малювала голубів, місцевий парк. Я називала ці роботи графічний антистрес, — каже Анжела, не стримуючи сліз. Їй до болю важко згадувати. — Роботи, які тут представлені — це все миттєвості, які нас оточують. Завдяки тому, що починаєш жити сьогоденням, ти починаєш помічати красиве у звичайному. Ось вулиця, на якій я живу. На іншій роботі мені хотілося передати весну, де мокрі великі калюжі, а в них відображено небо. І цей кущ бузку і закинутий колодязь — це теж моя вулиця.

Експериментує з техніками

Є в експозиції декілька робіт, пов’язаних із реаліями сьогодення. Одну з них художниця так і назвала «Війна». На ній зображено закинутий будинок і понівечене дерево, по якому походжає ворона.

— Ці заплутані гілки, закинута будівля — це символ того, що ми бачимо. Як і цей натюрморт, — показує Анжела іншу картину, де на підвіконні стоїть заварник із мандаринами, а вікна заклеєні скотчем. — Завжди мені взимку подобався контраст мандарин на білому фоні. Сніг і щось дуже яскраве. У мене тут таке вікно. Таке вікно у мене і вдома залишилось, заклеєне. Спочатку ми не знали, як будуть проходити події, що робити і люди почали заклеювати вікна. Зверху портрет моєї мами. Він називається «Очікування». Ці три роботи для мене символізують війну і моє ставлення до того, що відбувається. Але далі — надія на життя. Тому у мене тут весна, білені дерева на заході сонця, а після дерев з’явилася вагітна кішка, яка символізує те, що життя неодмінно продовжується.

На виставці представлені пейзажі, портрети, натюрморти. Більшість із цих робіт написані акрилом, декілька картин — графіка. Чимало з них виконані у незвичних техніках — поєднання акрилових фарб та акрилових фломастерів, чи графіки з аплікацією, як на картині, що зображає вид з вікна музичної школи. До речі, ці техніки мисткиня вперше спробувала саме у Козятині

— Я дуже люблю експериментувати, тому кожен сюжет і мотив сам підказує, якою має бути картина в кінцевому результаті, — додає Анжела Коренкова.

— Я ще не бачила жодного митця, який би так зупинив мить, як ви, — каже Лілія Макаревич, директорка Музею історії міста. — Ви знайшли ті куточки Козятина, які такі милі, такі чарівні, так до душі.

Судилося зустрітися тут

Привітати художницю із першою в Козятині персональною виставкою завітало багато друзів. Серед них — Галина Кібалко. До початку повномасштабного вторгнення вона, як і Анжела, жила в Генічеську, але познайомитися їм із художницею судилося аж на Козятинщині. Із окупованої Херсонщини Галина переїхала до Глуховецької територіальної громади. Минулого року вона побачила публікацію про Анжелу в нашій газеті і звернулася до нас, щоб ми допомогли їй сконтактувати із землячкою. Через деякий час жінки зустрілися і відтоді товаришують.

— Анжела — гордість нашого Генічеська, — каже Галина Кібалко. — Я теж вчитель, як і вона, української мови і літератури. Живучи там сорок років я знала Анжелу заочно по її роботах, по заходах, які проходили в Генічеську. У нас в Генічеську є гарна «Алея Казок», де були картини Анжели. Вона була ілюстратором книжок про наших поетів-генічан. Я рада, що тут Анжела стала членом спілки художників. Вона дійсно талановита і неординарна людина. 

— Я одразу коли зайшов, мені ця чорна ворона з глибоким світлом на задньому плані впала в око, — ділиться враженнями від картини «Війна» художник Віктор Кльоц. — Вона шедевральна. Вона показує теперішній час, але настільки колоритно зроблена.

Привітали Анжелу Коренкову з відкриттям персональної виставки також друзі-художники Тетяна Куліш, Володимир Сапальов, Наталія Юхимець, а також колега Тамара Кучер, подруга Людмила, яка переїхала до Козятина з Ізюму, що на Харківщині, тікаючи від війни, міський голова Тетяна Єрмолаєва та начальник відділу культури Світлана Рибінська. Музичний подарунок підготували колеги Тетяна Костюк та Яна Андрійчук. Дівчата заспівали пісню «Не забудь».

Виставка Анжели Коренкової «Це моя земля. Це моя журба. Це моя любов» діятиме у Музеї історії міста до 10 серпня. Музей розташований за адресою вулиця Грушевського, 15. Працює з понеділка до п’ятниці з 9 до 18 години. Вхід вільний.

 

Читайте також:

З «Водограєм», ярмарком та холі фарбами: як і коли святкуватимемо 150-річчя Козятина

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.