«Леся+Рома», Я люблю коз, «Файна Юкрайна» — меми, серіали, передачі, книги та пісні, де згадують Козятин
- А ви знали, що Леся з відомого серіалу «Леся+Рома» — козятинчанка?
- Зробили для вас добірку, як згадують Козятин у поп-культурі і не тільки
Сьогодні Козятину 152 роки і з нагоди Дня народження рідного міста ми вирішили згадати, в яких мемах, піснях, серіалах, книгах згадували наш Козятин.
Почнемо зі сфери телебачення. Згадайте початок 2000-них, коли на екрани виходив популярний на той час комедійний серіал «Леся+Рома». У цьому ситкомі говорили про місто залізничників.
Зокрема, у 122 серії Леся з ностальгією в очах згадує, як вони з Ромою їздили в готель під Козятином, коли щойно познайомилися, де Рома сказав Лесі, що хотів би взяти з нею шлюб у церкві. Згадується Козятин і в 36 серії, де Леся та Рома сперечаються, яким маршрутом їхати в таксі. Місто залізничників фігурує у цьому серіалі настільки часто не дарма, адже головна героїня ситкому — Леся — родом із Козятина.
Жартували про Козятин у ще одному відомому та свого часу популярному телепроєкті — «Файна Юкрайна», де всіх персонажів грали Сергій Притула та Андрій Молочний. Зокрема, в 11 епізоді першого сезону ведучий ФайнаТВ Інокентій Бест, якого зіграв Сергій Притула, вів репортаж з парку Козятина.
У цьому випуску з нашого міста добряче поглузували, адже Інокентій Бест брав інтерв’ю у першого українського ексгібіціоніста, якого номінували на премію «Гордість країни».
Меми про Козятин
У соцмережах нам часто трапляються рілси на кшталт «Скільки потрібно для комфортного життя в Києві, Вінниці, тощо». Одне із таких відео про Козятин вже давно завірусилося і стало мемом. На ролику підходять до хлопця і запитують, скільки йому потрібно, щоб він в Козятині нормально почувався. «300 гривень», — відповідає хлопець. Цей фрагмент часто співставляють з роликами, на яких люди розповідають, що для комфортного життя їм достатньо декілька сотень тисяч доларів.
Шість років тому ми зі своєю фотозоною «Я люблю Козятин» потрапили у стрічку всеукраїнських новин. Нагадаємо, що тоді сталося: почали монтувати конструкцію, однак була вже осінь, пішли дощі, а завершити роботи не встигли. Працівники змогли встановити тільки літеру «Я», сердечко та три перші літери назви міста. Хтось із козятинців сфотографував це і виклав у соцмережі.
Український медіапростір просто вибухнув. У коментарях люди дуже багато кепкували. Згодом літери накрили мішком, а коли дозволила погода — завершили монтаж на локації. Так ця фотозона увійшла в історію як «Я люблю коз». І це, до слова, найпоширеніший мем про наше місто, який використовують у кумедних відео досі.
@darina_bondar_ #Meme #MemeCut #capcut #козятин #хтопонявтойпоняв ♬ оригінальний звук - darina_bondar_
Ну а це мем вже дещо старший. Він у вигляді коміксу.
Дівчина прийшла на співбесіду і каже англійською мовою: «Я продакт-дизайнерка, працюю зі стартапами та інноваційними технологіями». На що інтерв’юерка ій каже: «Ти ж з Козятина! Ко-зя-ти-на, Вінницької області!»
Хто співає про Козятин?
Більше десяти років тому Олександр та Віктор Огородники написали Пісню про Козятин і вона досі залишається однією із найвідоміших композицій про наше місто. У відеокліпі можна побачити наш залізничний вокзал, площу, залізничний міст.
Український гурт «Експрес» випустив цілу збірку пісень «На весілля у Козятин». Це пісні весільні, тож Козятин у них прямо не згадується, але автором більшості текстів до цих композицій був відомий козятинець Володимир Іжицький, якого, на жаль, вже немає з нами. Володимир Іжицький був учасником гурту «Експрес» та місцевого ансамблю «Струни серця».
П’ять років тому пісню «Лютий Козятин» випустив місцевий рок-гурт «Draft». Текст розповідає не лише про місто у центрі України, а й про козятинців. Ця композиція неоднразово звучала на хвилях українських радіостанцій.
Співає про рідне місто і Олена Пантєлєєва — у її репертуарі також є «Пісня про Козятин».
Авторка слів — Людмила Кудимець.
Козятин на сторінках книжок
Епізодично Козятин з’являється у пригодницькому романі сучасної української письменниці Наталії Довгопол «Шпигунки з притулку Артеміда». Твір розповідає про притулок, в якому навчаються дівчата. Однак це не звичайна школа, а спецзаклад, де готують шпигунок для виконання секретних завдань. Події відбуваються у Києві початку ХХ століття. А наше місто згадується у діалозі:
«Я знаю цю малу, її звати Аня. Вона дочка нашої квартирантки. Розумієш, її мама — колишня балерина, залетіла від такого-от палкого шанувальника, що обіцяв золоті гори, а зрештою лишив її саму з дитиною. Стара мов світ історія. Лариска, квартирантка наша, була й сама ще зовсім дитям. Батьки її з Козятина, вчителі обоє, така тиха, інтелігентна сім'я. Ця Лариска слова нікому не кажучи вирішила залишити дитину, народити і виховати. Ну а з театру її, ясна річ, викинули. А ти що, хочеш цю дівчинку завербувати?»
Тож мама головної героїні «Шпигунок з притулку Артеміда» Анна — родом із Козятина.
Ну а в цьому творі, який вийшов друком ще шістдесят років, Козятин згадується вже не епізодично. Місто залізничників там — головна локація. Це «Підполковник Шиманський», повістю Василя Земляка. Твір відтворює епоху Другої світової війни і розповідає про боротьбу партизан із німецькими військами.
За сюжетом, партизан, від імені якого ведеться оповідь, вирушає у Подільськ, де часто бував у дитинстві, щоб знайти підполковника Шиманського. Однак Подільськ — це насправді Козятин. Ось, до прикладу, уривок, який змальовує вокзал:
«Ми виходили з дому на світанку, а поверталися пізно вночі, бо батько любив усілякі великосвітські дивацтва. Остаточне розорення наставало в кінці дня, коли ми заходили до вокзального ресторану. Я з подивом розглядав куполоподібну стелю, під якою привільно жилося горобцям. Батько відкривав мені істину, яку я чув від нього не раз: «Дивись, синку, під цією стелею обідав сам цар, коли відкривали залізницю в 1887 році». Кожного разу він називав інший рік відкриття залізниці, але чого тільки не простиш своєму батькові, який бере тебе в місто».
У «Підполковнику Шиманському» автор згадує парк залізничників, Кавалерійський провулок (припускаємо, що це якась вулиця на ПРБ, або ж в районі сучасної третьої школи, позаяк йти до неї героєві повісті треба було через вокзал, а ввечері з цього провулку виднілися вогні вокзалу). Згадує автор і старий залізничний міст, від якого сьогодні залишилися лише опори-бики, і гебітскомісаріат у приміщенні школи. Йдеться про ліцей №1, адже як відомо, саме в приміщенні цього навчального закладу в роки Другої світової війни розташовувалася адмінспоруда німецької окупаційної влади. Словом, На сторінках повісті чимало деталей, за якими розумієш — дія справді відбувається у Козятині.
Василь Земляк, до речі, бував у Козятині — його дитинство минуло в Миколаївці, а в роки Другої світової війни він долучився до партизанського руху і разом з товаришами робив диверсії на Козятинщині. Тож повість, цілком імовірно, носить автобіографічний характер.
Козятин за часів Другої світової війни описує у своєму романі також Ірина Машевська. Її твір — «Невідправлені листи» — також автобіографічний. Він складається з листів авторки до коханого, якого забрали на війну. У романі змальовується центр Козятина, зруйнована під час війни школа, імовірно, попередниця сучасного ліцею №3.
Читайте також:
Оновлення Алеї Слави, фестиваль, спортивні матчі: повідомили програму заходів до Дня Козятина
«Space of Variations» з козятинцями, братами Антоном та Тимофієм Касаткіними, гастролюють світом
Зворушливий момент благословення та граційний вальс: випуск ліцею №2 Козятина
Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.
