Доторкнулись до історії і зробили на пам’ять оберіг

Олена Удвуд

Весело та незвично провели учні 5-Б класу ліцею останній день осінніх канікул.
Разом із класним керівником діти завітали до музею історії міста, де не лише дізналися, як прасували без праски і побачили старовинний фотоапарат, а й самі спробували себе в ролі фотографів і фотомоделей.
Після чого школярам провели цікавий майстер-клас

У п’ятницю, 4 листопада п’ятикласники ліцею разом із класним керівником Оксаною Нікішиною та соціальним педагогом Тетяною Лясківською прийшли до Музею історії міста. На них чекає майстер-клас із виготовлення ляльки-мотанки. Але спершу екскурсія музеєм.

— Пропоную вам завітати до хати, яка має клямку, — каже директор закладу Лілія Макаревич. — Колись хати навіть не закривалися. Всі були бідненькі, ні в кого не було що красти. У кожного була замкнена скриня. Тому двері просто підпирали дрином, віником або поліном. Це означало, що господарів немає вдома. У нас немає віника, значить будемо заходити.

Відео дня

Учні потрапляють до зали, де відтворений інтер’єр селянської хати періоду після Другої світової війни. Тут все як по-справжньому — і ткацький верстат, і образи, які в давнину вішали в кутку, що дивиться на схід. Приміщення невеличке, тож дітям доводиться розділитися на дві групи. Поки частина слухає екскурсію, підгрупа під номером два, щоб не нудьгувати, разом із соціальним педагогом робить фото на згадку біля тину у попередній залі.

Перевтілилися в персонажів фільму

— У кожній селянській хаті була колиска, в якій колисали дитину, — показує Лілія Макаревич. — А ось опиначка. В ній виросло три покоління діточок. Кожну дитину загортали в опиначку, коли виносили на вулицю.

У люльці лежать ще й ляльки. Одна з іграшок незвична — двостороння. З одного кінця лялька сумна і в фартушку, а з іншого — в сукні і з короною. Наче героїня відомої казки «Попелюшка».

Показали дітям знаряддя, яким в давнину прасували, та бантину, на яку вішали одяг. В іншому кутку селянської хати піч. З-під засуву видніється світло.

— Чому в плиті щось мигає? — запитують діти.

— Тому що вона горить, — відповідає директор музею. — У кожній хаті горіла плита і взимку, і влітку. Влітку спека на дворі, але піч обов’язково горіла, тому що потрібно було зварити їсти.

Перед тим, як перейти до наступної зали, Олексій дзвонить у бронзовий дзвіночок над дверима.

— Тепер зайдемо в гості до заможної людини, яка проживала у Козятині, — каже Лілія Макаревич.

Двері відчиняються і юні відвідувачі потрапляють до зали, де з одного боку відтворено інтер’єр житла Віктора Іванова, режисера, який зняв відому комедію «За двома зайцями». Директор музею запропонувала дітям перевтілитися в образ персонажів кінострічки. Школярам дуже сподобалася ця ідея. Сукні міряти не стали, а от капелюхи одягнули і наробили багато фотографій.

Друга частина зали присвячена Давиду Шварцману, який сто років тому мав у Козятині своє ательє. Тут учні зазирнули в об’єктив старої фотокамери, якою колись користувалися фотографи.

У наступній залі Лілія Макаревич розповіла юним відвідувачам про козятинчан, які прославили місто. А у виставковій залі на школярів чекали картини місцевого художника Геннадія Мацко.

Діти не лише із захватом розглядали полотна, а й робили багато світлин.

Ляльки бувають різні

Аби у кожного залишився подарунок у пам’ять про цей день, науковий співробітник музею Наталія Баштова підготувала для п’ятикласників майстер-клас.

— Пропоную зануритися в ті часи, коли люди ще не вміли читати й писати, а візерунками на писанках передавали свої побажання, робили ляльки-мотанки і дарували їх, — каже Наталія. — Сьогодні ми зробимо ляльку мотанку, яку можна буде класти під подушку, замовляти бажання, носити з собою в кишені чи покласти до торбинки. Це може бути захисна лялька-мотанка. Той сенс, який ви будете вкладати, коли будете мотати, стане притаманним вашій ляльці. Якщо це буде мрійниця, якій ви будете замовляти мрії, ви ховаєте її собі біля ліжка чи під подушку, а берегиньку можна показувати всім.

— А можна зробити так, щоб була мрійниця-берегиня? — питає Даша.

— Можна, — відповідає майстриня. — Але ця мрійниця буде стояти у тебе в потаємному місці. Є певні вимоги до кожної ляльки. Є ляльки на здоров’я. Раніше коли хворіла дитина, робили простеньку ляльку-мотанку зі старого дитячого одягу. Мама клала її під подушку і щойно дитині ставало трішки краще, ту ляльку одразу спалювали і вірили, що хвороба перейде на ляльку і разом з нею згорить. Тому ляльки бувають різні. І кожна ваша лялька буде індивідуальна і незвична, не схожа ні на що.

Учні разом з викладачами сідають у півколо. На столі біля кожного ножиці і котушка ниток. Усім учасникам майстер-класу Наталія Баштова разом із Тетяною Лясківською роздають пучки вати і квадратики білої тканини. Із цього робитимуть голову, руки і тулуб ляльки.

— Згадуємо зиму — робимо кульку, — каже Наталія. — Беремо шматок вати, не маленький, бо у нас має бути цупка кулька і починаємо робити голову. Не робіть її маленькою, тому що ми хочемо бути розумними.

Після того, як кожен зробив кульку, учасники майстер-класу кладуть тканину по діагоналі, трохи нижче лінії середини ставлять кульку і накривають зверху тканиною.

— А тепер ми будемо вчитися головному руху мотальників, — продовжує майстриня. — Беремо ляльку в одну руку, нитки в другу, зробили під головою одне коло, зловили нитку, а тепер від себе починаємо мотати.

— Що далі? — питають діти.

— Нитку відриваємо або відрізаємо, — відповідає Наталія.

— А воно не розв’яжеться? — здивовано питають діти.

— Ні, — каже майстриня.

Робили хустки і бандани

Наступний етап вже дещо складніший — потрібно зробити долоньки. Майстриня витягує тканину під головою ляльки в протилежні кінці — це руки мотанки. Щоб зробити долоню, із самого краєчку вона складає тканину так, наче робить паперовий літачок, а потім туго мотає ниткою.

— Іншу руку робимо так само, але обо’язково перевіряємо чи обидві рівні, — навчає майстриня, бере свого помічника — рудого кота, вдягає на руку і каже, — а зараз ми підемо перевіряти, хто тут байдики бив.

Але ніхто не байдикував — усі працювали. У когось вийшло зробити руки з першого разу, комусь довелося попросити допомоги. Далі трохи простіше завдання — намотати нитку на рівні талії, а потім — навхрест на верхній частині тулуба.

— На цьому етапі з ляльки-мотанки, яка має тулуб, можна зробити янгола, — розповідає Наталія Баштова. — Для цього береться шматочок тканини, складається навпіл, потім гармошкою і виходять крила. Вони примотуються до тулуба і ви маєте янгола.

Тепер учасникам майстер-класу роздають квадрати кольорової тканини. Це буде одяг. Дівчата отримують ще й мереживну стрічку, з якої можна зробити фартушок. Майстриня показує, як робити спідницю. Тканину Наталія розміщує на рівні талії лицевою стороною до обличчя ляльки так, щоб матерія закрила тулуб мотанки. Один край тканини кладе на інший, туго примотує ниткою, а тоді опускає тканину донизу. Зрозуміти послідовність дій із першого разу доволі складно, тому довелося показувати процес двічі. Фартушок примотують подібним способом — стрічку кладуть лицевою стороною на рівні талії, щоб вона закрила тулуб, примотують і опускають.

Коли одяг готовий, залишається оздобити мотанку. Наталія бере до рук пакет із різнокольровими стрічками. Це викликає у дітей шквал емоцій — вони метушаться, аби встигнути взяти вподобану стрічку.

— Зі стрічки можна намотати пояс, — дає пораду майстриня. — Дуже раджу залишити вервечки. Раніше сила жінки була у волоссі, яке ховали під хустинку, в поясі і в намисті, тому було багато низок. Тож якщо в’яжемо поясочок, залишаємо хвостики. Також можна стрічку пов’язати на ручки і зробити декілька кольорів.

Ростік вирішив своїй ляльці зробити широкий пояс. Вийшла справжня бойова мотанка.

Останній етап — покрити голову. Для цього беруть менші шматочки тканини. Дівчата пов’язали на голови мотанкам хусточки, а хлопці зробили бандани. На цьому майстер-клас завершився. Кожен пішов додому не лише із гарним настроєм, а й із оберегом.