Більше 200: рекордна кількість учасників долучилася до патріотичного пробігу у Козятині

Олена Удвуд

Патріотичний пробіг «Шаную воїнів. Біжу за Героїв України» знову відбувся у Козятині.
Цього разу долучилися не лише козятинці, а й один чотирилапий.
Шести хвилин вистачило першому учаснику, щоб подолати дистанцію в два кілометри

У суботу, 30 серпня мешканці міста зібралися на центральній площі на патріотичний пробіг «Шаную воїнів. Біжу за Героїв України». Цьогоріч це вже четвертий подібний захід у Козятині. Як завжди, чимало учасників прийшли із прапорами. Серед тих, хто долучився — Захар Іщук разом із друзями Іллею, Тимофієм та Олегом. Брат Захара, Богдан Іщук загинув на Луганщині у березні 2022 року. Щороку Захар разом із друзями бере участь у патріотичному пробігу.

— Як готувалися? — запитуємо друзів.

— Бігали, — відповідає Ілля.

— Кожен день? — уточнюємо у хлопців.

— Через день, — каже Олег. — Бо крепатура. І плюс у нас ще були тренування.

— Ми долучаємося до пробігу, щоб підтримати Героїв, — каже Тимофій.

— Ми маємо кожен це робити, — додає Олег.

Юрій Мулявка клеїть на футболку сина Олексія наліпку учасника. Тато і син беруть участь у патріотичному пробігу вже вдруге.

— Ми плануємо бігти по маленьку, без поспіху, як завжди, — каже Юрій.

Людмила біжить всією родиною. Це три покоління — вона, донька Світлана та онуки: п’ятирічний Владислав і чотирнадцятирічна Ліда. Зять Людмили, Валентин Хоченков загинув на Курському напрямку чотири місяці тому. До повномасштабного вторгнення Валентин працював на залізниці. Починав на КМС-120, потім — у ШЧ, звідти перейшов у локомотивне, а згодом — у вагонне депо.

— Не дали йому броні, — розповідає Світлана Хоченкова. — Він не воїн у нас був, він був залізничник, але як торкнулося, то став стрільцем-снайпером і воював до останнього. Аж пучки пальців повідстрілював, тому що він був у самісінькому пеклі — не на «нулі», а на мінус другій лінії, бо він був у розвідбригаді. Він був гарний, молодий, високий, сильний.

— Валентин завжди підтримував спорт, — додає Людмила. — І донька спортивна. Вона з чотирьох років займалася спортивною гімнастикою, має кандидата в майстри спорту. А Владик у нас — майбутній футболіст.

— Готувалися до пробігу? — запитую Людмилу.

— А як же. Дивіться, у мене спортивний велосипед, — показує жінка. — Я з Сигналу за десять хвилин приїжджаю в місто. От сьогодні я приїхала на площу, тут ще практично нікого не було. То я з Сигналу приїхала навіть швидше, ніж дочка з онуками, які добиралися зі східної частини міста на машині, бо затори були.

Цього року на участь у патріотичному пробігу «Шаную воїнів. Біжу за Героїв України» зареєструвався 221 учасник. Це рекордна кількість. Захід почався з хвилини мовчання. Згодом провели розминку, а ближче до 9:30 учасники пробігу вишикувалися перед лінією старту навпроти дитячого садочка №6. Тренер дитячо-юнацької спортивної школи Володимир Галицький провів для усіх інструктаж із техніки безпеки.

На старті вишикувалися не лише люди — цьогоріч серед учасників пробігу був ще й песик. Чотирилапий темний красень із кліпсою на вусі став поміж хлопцями, які гладили його по голові. Коли дали команду «Руш», песик побіг разом із іншими учасниками пробігу, та вочевидь, чотирилапий загубився десь на дистанції, адже до фінішу разом із хлопцями не прибіг.

Маршрут учасників пробігу пролягав через вулиці Героїв Майдану, Пилипа Орлика, Незалежності, Чумацький шлях (колишня Мічуріна) і назад на площу. Це майже два кілометри. Першим цей шлях подолав Вадим. Хлопець дістався фінішу о 9:40, трохи більше ніж через шість хвилин від старту пробігу. Останні учасники перетнули лінію фінішу о 9:49. Тренери дитячо-юнацької спортивної школи, які чекали на фініші, нагадували учасникам, що після бігу не можна одразу присідати і радили випити води.

По завершенню пробігу учасники зібралися біля міського будинку культури.

— Ми неймовірна нація, — взяла слово виконуюча обов’язки міського голови, секретар Козятинської міської ради Ірина Репало. — Ми нація, яка пережила нещодавній обстріл. Ми ті, хто вистояли. Ми ті, у кого життя межувало між життям і смертю. І сьогодні всі, хто бігли, підтвердили, що Герої не вмирають. Пам’ять про Героїв живе довгі-довгі роки. Ми схиляємося в пошані перед кожним Героєм, який віддав своє життя.